english
mail home

Історія інституту

Заснування інституту Cтановлення (1934-1944) Повоєнне відновлення (1945-1959) Розвиток (1960-1989) Сучасний етап (1960-...) ИНСТИТУТ МАТЕМАТИКИ (pdf, 19.5мб, 176с.) ХРОНІКА - 2005. Сторінки з історії Інституту математики (pdf, 21.6мб, 236с.)

Повоєнне відродження Інституту математики
(1945 - 1959 рр.)

У 1945 році Інститут математики знову очолив М. О. Лаврентьєв, пізніше - О. Ю. Ішлінський (1948 - 1955 рр.) та Б. В. Гнєденко (1955 - 1958 рр.).

У цей період головними в діяльності інституту були дослідження з конформних та квазіконформних відображень, спектральної теорії операторів, нелінійних задач математичної фізики, якісної теорії диференціальних рівнянь, розробки методів апроксимації функцій та з механіки суцільного середовища.

У 1946 році за ініціативою М. О. Лаврентьєва в інституті було створено спецлабораторію - комплексну лабораторію для вивчення ефектів вибуху, яку в 1947 році очолив М. М. Ситий. Успішній роботі лабораторії сприяла смілива ідея М. О. Лаврентьєва про те, що матеріал сталевої оболонки та броні веде себе в екстремальних умовах, як ідеальна нестислива рідина. Ця ідея дала змогу одержати не лише якісну картину кумулятивного ефекту, а й формули для відповідних розрахунків, підтверджених експериментами. Саме в цей період під керівництвом М. О. Лаврентьєва було відкрито явище зварювання вибухом, що на 10 років випередило перші повідомлення на цю тему із США.

У 1946 році за розробку варіаційно-геометричного методу розв'язування нелінійних задач теорії диференціальних рівнянь із частинними похідними, які мають важливе значення для гідро- і аеромеханіки, М. О. Лаврентьєву було присуджено Державну премію СРСР, а в 1949 році він був вдруге удостоєний Державної премії СРСР за дослідження в галузі гідромеханіки.

У 1945 - 1949 рр. М. М. Боголюбов, перейшовши до Інституту математики, продовжив дослідження з теорії нелінійних коливань, започатковані ще в 30-х роках на кафедрі математичної фізики Інституту будівельної механіки спільно з М. М. Криловим, розв'язав складні проблеми цієї теорії, створив метод усереднення, одночастотний метод та метод інтегральних многовидів і отримав фундаментальні результати в теорії майже періодичних функцій та метричній теорії динамічних систем.

У 1947 році наукові результати М. М. Боголюбова цього періоду відзначено Державною премією СРСР.

У цей же період М. М. Боголюбов виконав роботи, присвячені питанням статистичної механіки класичних та квантових систем, розвитку методів побудови розв'язків рівнянь для функцій розподілу та виведенню кінетичних рівнянь, методу наближеного вторинного квантування. У 1947 році було створено мікроскопічну теорію надплинності. На цій основі згодом було побудовано послідовну мікроскопічну теорію надпровідності та надплинності ядерної матерії.

Наприкінці 1949 р. до складу інституту входило 7 відділів: теорії функцій комплексної змінної (керівник М. О. Лаврентьєв), алгебри і функціонального аналізу (М. Г. Крейн), асимптотичних методів і теорії ймовірностей (М. М. Боголюбов), прикладної математики (О. Ю. Ішлінський), механіки (Ю. Д. Соколов), Львівський відділ теорії ймовірностей (Б. В. Гнєденко), Львівський відділ математичної теорії пружності (Г. М. Савін). У подальшому були створені лабораторія обчислювальної математики і техніки (Б. В. Гнєденко) та лабораторія моделювання вищої нервової діяльності (М. М. Амосов).

У своїх роботах цього періоду О. Ю. Ішлінський проводив ?рунтовні дослідження з теорії пластичності, теорії тертя, теорії коливань, загальної механіки, приладобудування, отримав фундаментальні результати в теорії гіроскопів та інерційних систем навігації.

Б. В. Гнєденко розвивав дослідження з теорії ймовірностей, математичної статистики, математичного аналізу та історії математики. За роки діяльності в інституті він завершив загальну теорію підсумовування випадкових величин, довів локальні граничні теореми і розв'язав складні непараметричні задачі статистики.

У 1949 - 1958 рр. було отримано фундаментальні результати з подальшого розвитку асимптотичних методів нелінійної механіки, а саме: теорії нестаціонарних коливних процесів, одночастотного методу і методу інтегральних многовидів (Ю. О. Митропольський); асимптотичних і операційних методів у теорії лінійних рівнянь із повільно змінними коефіцієнтами (М. З. Штокало, І. М. Рапопорт, С. Ф. Фещенко); математичних методів сучасної квантової теорії поля і елементарних частинок (О. С. Парасюк), зокрема, створено віднімальну процедуру для вкладів від діаграм Фейнмана, відому як Р-операція Боголюбова - Парасюка; теорії банахових алгебр та їх застосувань, геометрії банахових просторів, теорії розширень симетричних операторів, теорії цілих операторів, спектральної теорії диференціальних операторів, проблеми моментів, теорії розкладів за власними векторами самоспряжених операторів, теорії операторів у просторах з індефінітною метрикою, нормованих алгебр (М. Г. Крейн, Г. Є. Шилов, М. О. Красносельський, С. Г. Крейн, Ю. М. Березанський); аналітичної теорії диференціальних рівнянь та її застосувань до задач небесної механіки (Ю. Д. Соколов); теорії квазіконформних відображень та їх застосувань до задач фільтрації (П. Ф. Фільчаков); було закладено основи загальної теорії крайових задач для лінійних систем еліптичного типу (Я. Б. Лопатинський).

У цей же період розроблено методи аналізу статистичних критеріїв та випадкових блукань із границями (В. С. Королюк, К. Л. Ющенко, В. С. Михалевич), отримано вагомі результати у розвитку ідей П. Л. Чебишова з теорії апроксимації функцій (Є. Я. Ремез), побудовано теорію нільпотентних топологічних груп (В. М. Глушков), отримано важливі результати в теоретичній механіці (М. О. Кільчевський) та теорії пружності (Г. М. Савін, О. Ю. Ішлінський, М. Я. Лєонов).

У 1952 році за дослідження з питань концентрації напруження навколо отворів Г. М. Савін був удостоєний Державної премії СРСР.

Водночас велика увага приділялась дослідженням у галузі обчислювальної математики та математичного моделювання і створенню обчислювальних машин. Зокрема, було розроблено сіткові інтегратори, за допомогою яких успішно моделюються плоскі та вісесиметричні задачі теорії потенціалу та теорії пружності (В. Є. Дяченко). У 1947 році за ініціативою М. О. Лаврентьєва було розпочато розробку методів електродинамічної аналогії (ЕГДА) для моделювання задач теорії поля (П. Ф. Фільчаков, В. Г. Панчишин). Використавши створені моделюючі пристрої, співробітники інституту взяли участь в об?рунтуванні проектних завдань будівництва багатьох важливих гідротехнічних споруд, у тому числі Каховської ГЕС, Південно-Українського каналу та інших.

У 1956 році в лабораторії обчислювальної математики і техніки під керівництвом Б. В. Гнєденка було розпочато роботу зі створення універсальної обчислювальної машини "Київ", що завершилася під керівництвом В. М. Глушкова у створеному на базі цієї лабораторії Обчислювальному центрі. У 1962 році Обчислювальний центр було перетворено на Інститут кібернетики.

У лабораторії моделювання вищої нервової діяльності за ініціативою та під керівництвом Б. В. Гнєденка і М. М. Амосова було створено одну з перших в СРСР діагностичних машин для розпізнавання серцевих хвороб.



Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons Attribution/Share-Alike
Усі права захищені © 2007 Інститут Математики