english
mail home

Історія інституту

Заснування інституту Cтановлення (1934-1944) Повоєнне відновлення (1945-1959) Розвиток (1960-1989) Сучасний етап (1960-...) ИНСТИТУТ МАТЕМАТИКИ (pdf, 19.5мб, 176с.) ХРОНІКА - 2005. Сторінки з історії Інституту математики (pdf, 21.6мб, 236с.)

Становлення Інституту математики
(1934 - 1944 рр.)

У період становлення, який охоплює дуже важке десятиріччя історії СРСР з 1934 до 1944 року, директорами Інституту математики були Д. О. Граве (1934 - 1939 рр.), М. О. Лаврентьєв (1939 - 1941 рр.) та Г. В. Пфейффер (1941 - 1944 рр.).

У цей час в інституті працювало чимало видатних вчених, серед них - академіки Д. О. Граве, М. П. Кравчук, Г. В. Пфейффер, М. О. Лаврентьєв, члени-кореспонденти Н. І. Ахієзер, В. Є. Дяченко, М. Г. Крейн, М. Х. Орлов, Є. Я. Ремез, Ю. Д. Соколов, І. Я. Штаєрман.

Зростанню наукового потенціалу інституту сприяло присудження протягом 1935 - 1936 років наукових ступенів доктора фізико-математичних наук без захисту докторської дисертації Н. І. Ахієзеру, Є. Я. Ремезу, Ю. Д. Соколову, І. Я. Штаєрману. Ще раніше, в 1930 році, науковий ступінь доктора фізико-математичних наук було присуджено М. М. Боголюбову, а в 1938 році - М. Г. Крейну (також без захисту докторських дисертацій).

Діяльність інституту в цей період була спрямована на наукові дослідження в галузі алгебри та теорії чисел, математичного і функціонального аналізу, теорії інтегральних і диференціальних рівнянь, теорії ймовірностей та математичної статистики, теорії функцій, прикладної математики і механіки.

Д. О. Граве - блискучий педагог, учений та організатор науки - у цей період (останній період свого життя, він помер 19 грудня 1939 року) працював над багатотомною монографією "Трактат з алгебраїчного аналізу" (встиг видати два перших томи і здати до друку третій), розв'язав низку практичних проблем розподілу магнітних мас у Землі, вивчав конструкції аеропланів, приділяв велику увагу математичним проблемам космосу (підтримував ідеї Юрія Кондратюка, вів листування про переїзд до Києва К. Е. Ціолковського), перспективам широкого застосування обчислювальної техніки, зокрема, основаної на використанні електричної енергії. Саме він організував видання "Журналу Інституту математики" (у 1934 - 1936 рр. по 4 випуски на рік).

Значних втрат у 30-ті роки зазнала Академія наук, у тому числі й Інститут математики. Протягом 1936 - 1937 рр. було розстріляно вченого секретаря інституту члена-кореспондента М. Х. Орлова і наукового співробітника відділу математичної статистики проф. В. І. Можара, а також заарештовано ряд науковців інституту. В 1938 році академіка М. П. Кравчука було засуджено і заслано на Колиму, де він і помер у 1942 році.

М. П. Кравчук у період своєї творчої діяльності в Інституті математики (1934 - 1938 рр.) розробляв метод моментів для розв'язування лінійних диференціальних та інтегральних рівнянь і рівнянь математичної фізики.

Г. В. Пфейффер досліджував загальні проблеми інтегрування рівнянь із частинними похідними, зокрема, узагальнивши поняття інтеграла, створив теорію інтегралів цих рівнянь, яка охоплює інтеграли Лагранжа та інтеграли С. Лі.

В інституті проводилася велика робота з теорії апроксимації функцій та наближеного розв'язування диференціальних рівнянь (Є. Я. Ремез, М. Х. Орлов), з небесної механіки (Ю. Д. Соколов, В. Є. Дяченко), з прикладної теорії пружності та тонкостінних оболонок (І. Я. Штаєрман). Зокрема, Ю. Д. Соколов досліджував задачу багатьох тіл, встановив умови співудару трьох тіл, що рухаються під впливом ньютонових сил, а також умови подвійного співудару; В. Є. Дяченко вивчав рух матеріальної точки під впливом центральної неньютонової сили. М. Г. Крейн розвивав осциляційну теорію лінійних диференціальних операторів, теорію майже періодичних функцій на топологічних групах, теорію опуклих множин у банаховому просторі.

У 1939 році з приходом М. О. Лаврентьєва до Інституту математики розпочалася його реорганізація: замість 3 наукових підрозділів було створено 6 наукових відділів: теорії функцій комплексної змінної та її застосувань (керівник М. О. Лаврентьєв), математичного аналізу (Г. В. Пфейффер), механіки (Ю. Д. Соколов), прикладної математики (І. Я. Штаєрман), алгебри та функціонального аналізу (М. Г. Крейн) і Львівський відділ функціонального аналізу Інституту математики (С. Банах), в якому розроблялись основи функціонального аналізу (С. Банах, С. Мазур, В. Орліч, Ю. Шаудер).

У цей період М. О. Лаврентьєв отримав істотні результати в гідродинаміці та в теорії квазіконформних відображень, розробив наближені методи розрахунку фільтрації в неоднорідному середовищі.

У 1941 році Інститут математики було об'єднано з Інститутом фізики і евакуйовано до м. Уфи. У спільному інституті залишалося лише 29 співробітників.

У воєнний період основна увага приділялась виконанню урядових завдань щодо забезпечення обороноздатності країни. Під керівництвом М. О. Лаврентьєва проводились дослідження дії удару під час вибуху авіабомб, міцності поясків снарядів, було створено і налагоджено виробництво приладів зв'язку для армії та акустичних приладів для протиповітряної оборони.

У травні 1943 року об'єднаний інститут переїхав до Москви, а восени 1944 року повернувся до Києва, де було відновлено статус Інституту математики як самостійного закладу.



Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons Attribution/Share-Alike
Усі права захищені © 2007 Інститут Математики